Про Жилюк Юлію Олександрівну можна сказати, що вона - серце документообігової системи. Вона – опора нашого
 | Сьогодні | 4025 |
 | Вчьора | 5835 |
 | Цього тижня | 25381 |
 | Минулого тижня | 41469 |
 | Цього місяця | 25381 |
 | Минулого тижня | 208587 |
 | Всіх | 2434656 |
Російські спецслужби використовують різноманітні методи для вербування українських дітей, намагаючись дестабілізувати ситуацію в країні. Серед найпоширеніших способів — залучення підлітків через психологічний тиск, маніпуляції та фінансові винагороди. Найчастіше на звʼязок виходять через соціальні мережі та месенджери, зокрема телеграм-канали. Ворог пропонує легкий заробіток за виконання простих завдань — від малювання графіті та розклеювання листівок до більш серйозних злочинів, як-от: підпалів автомобілів військових, трансформаторних підстанцій та відділень пошти.
У межах спільної програми «Безпечна школа», яку реалізовують Міністерство освіти і науки та Міністерство внутрішніх справ, розроблено рекомендації для батьків та освітян, щоб уберегти підлітків від вербування ворогом.
Ознаки, на які варто звернути увагу:
Рекомендації батькам:
Рекомендації освітянам:
Довідково — про спільну програму МОН та МВС «Безпечна школа»
Від 2024 року в школах запроваджується експериментальний проєкт, який передбачає створення безпечних умов для навчання та перебування учасників освітнього процесу. Мета програми — створити комплексну систему захисту дітей у закладах освіти: від інфраструктури — побудови укриттів, протипожежної безпеки, тривожних кнопок і безпекових рамок — до впровадження діяльності офіцерів служби освітньої безпеки. На сьогодні до експериментального проєкту долучилися 580 шкіл.
В даній статті використана інформація з офіційного сайту Міністерства освіти та науки України https://mon.gov.ua/news/yak-rozpiznaty-oznaky-verbuvannia-dytyny-rekomendatsii-batkam-i-osvitianam
Щосереди реалізація проекту "Психологічна підтримка" в онлайн (відеозустрічі через Google meet формат Посилання на відеодзвінок: https://meet.google.com/vmq-bpce-pxs ) та офлайн (зустрічі в кабінеті психолога) форматі з 14.00 до 18.00
Якщо Ви маєте бажання звернутись до спеціаліста, але не маєте можливості, до Вашої уваги створена відповідна Google форма https://forms.gle/YGyHS6TLAVupB39VA
Безпечне місце
Ця вправа спрямована на розвиток уяви, яка допомагає відволіктися від того, що відбувається зараз, і уявити себе в безпечному місці, де ви почуваєтеся комфортно і затишно. Заплющіть очі і уявіть собі це місце у всіх деталях, спобуйте почути звуки, які лунають звідти, запахи, тощо.
Важливо виконувати цю вправу тоді, коли Ви перебуваєте у відносній безпеці, адже вам необхіждно буде заплющити очі та максимально відмежуватися від усього, що відбувається навколо. Переконайтеся, що поруч є людина, якій Ви можете довіряти.
Прогресивна м`язова релаксація
Напружте всі м`язи та протримайте цей стан якомога довше, а потім різко розслабте усе тіло. За інерцією м`язи розслаблюються ще більше. Коли у крові багато стресових гормонів, то вегетативна система вмикається та починає їх перепрацьовувати. М`язи також залучені в цей процес, тому часом у нас болить спина, затискає
шию, з`являється відчуття дискомфорту тощо.
Цю вправу варто робити під час сильної тривоги. При помірній тривозі її варто робити двічі-тричі на день - так протитривожний захист виникає завдяки накопичувальному ефекту.
Протитривожне дихання
Для цієї вправи потрібно поглядом намалювати уявний квадрат. Для того, щоб краще зрозуміти завдання можна квадрат намалювати, або знайти великий предмет, який буде нагадувати квадрат. Якщо уявити, намалювати, або швидко знайти відповідний предмет немає можливості, можна за орієнтир використати одну із стін приміщення в якому Ви знаходиитесь.
Зафіксуйте погляд на одному з кутів квадрата. Далі ви робите вдих, одночасно рахуючи до чотирьох, затримуєте дихання, рахуючи до чотирьох і робите видих, так само рахуючи до чотирьох. Важливо! Промовляйте числа чітко й ритмічно: ОДИН-ДВА-ТРИ-ЧОТИРИ. Тримайте весь фокус уваги лише на рахуванні та фокусуйте погляд тільки на кутах квадрата. Голова та шия не рухаються, рухаються лише очі. Це допомагає трансформувати емоції.
Починаємо! Перший кут квадрата – погляд фіксує перший кут квадрата. Вдих (один-два-три-чотири). Другий кут квадрата – погляд фіксує другий кут квадрата. Затримка дихання (один-два-три-чотири). Третій кут квадрата – погляд фіксує третій кут квадрата. Видих (один-два-три-чотири). Четвертий кут квадрата – погляд фіксує четвертий кут квадрата. Затримка дихання (один-два-три-чотири).
Повторюйте дану вправу щонайменше 5 хвилин.
Сканування тіла
Техніка, яка спрямована на розвиток стійкої та гнучкої уваги. Ви навчитеся спрямовувати увагу на те, що відбувається у цей момент в тілі, органах чуттів і думках.
Зосередьтеся на кожній клітинці свого тіла від маківки до п`ят. Заплющіть очі, перед тим переконавшись у власній безпеці. Спробуйте відчути своє чоло, очі, ніс, губи, підборіддя, шию. Відчуйте свої плечі та сильні руки, спостерігайте за тим, як Ваші легені самостійно дихають і Ваша грудна клітина підіймається та опускається. Продовжуйте поступово досліжувати власний живіт, ноги. Спробуйте помічати всі зміни у Вашому тілі та загальне самопочуття після завершення даної вправи.
Таємний тапінг
Робочою областю для цієї вправи є останні фаланги пальців на правій та лівій руках. Натискаючи великим пальцем на фаланги, ми стимулюємо нервові закінчення. Ці імпульси пригнічують активність амигдали (або ж мигдалеподібного тіла) - мозкового центру, який відповідає за тривожність. Тож по черзі натискайте на подушечки кожного пальця, доки не відчуєте, що заспокоїлись.
Метелик
Схрестіть долоні, зачепившись великими пальцями на кшталт метелика. Прикладіть долоні до грудей та по черзі легенько та ритмічно пристукуйте по клюиці. Через гучні вібрації Ви будете чути ці звуки як гучне серцебиття. І саме це заспокоюватиме Вас. Продовжуйте цю вправу, поки не відчуєте, що Ваше дихання вирівнялося.
Відбувається взаємодія з виходами черепних нервів, які отримують перехресні сигнали. Амигдала зменшує свою активність, префронтальна зона активується, мозок переходить у більш адаптивний режим.
Окремо виділяють синдром Аспергера
Синдром Аспергера – одна з форм функціонального аутизму. Це порушення відрізняється від класичної форми. Наприклад, у дитини присутня мінімальна затримка в розвитку мови. Такі діти легко йдуть на контакт, можуть підтримати розмову, хоча вона більше нагадує монолог. Дитина може годинами розповідати про речі, які цікавлять, і зупинити її досить важко. Діти не проти ігри зі своїми однолітками, але, як правило, роблять це нетрадиційно. До речі, присутня і фізична незграбність. Часто хлопці з синдромом Аспергера мають неабиякий інтелект і хорошу пам'ять, особливо якщо мова йде про речі, які їх цікавлять.
Рекомендації для батьків: "Як допомогти дитині з РАС в умовах війни
"Впровадження візуальної підтримки дає змогу дітям з аутизмом отримати сталі і незмінні орієнтири, які поступово починають скеровувати їхні прояви і сприяти саморегуляції" Т.Скрипник
Діти з РАС вразливі до будь-яких змін, тому у екстреній ситуації, коли необхідно швидко змінити свою поведінку і діяти відповідно до певних правил (наприклад, піти з батьками в укриття) аутична дитина може проявляти небажану форму поведінки (істерики, агресія, яка спрямована на себе чи на іншу людину, протести тощо). Методи візуальної підтримки можуть допомогти батькам взяти ситуацію під свій контроль.
Для дітей з РАС із низьким рівнем розвитку можна застосовувати методи "червона картка", "спочатку - потім" та відеомодулінг. Для дітей з середнім/високим рівнем розвитку - соціальні історії, візуальні розклади, відеомодулінг.
Більшість дітей з РАС схильні до аудіальної дисфункції з гіперчеттєвістю до звуку (аудіальна захисна реакція). Голосні звуки (шум від великогабаритної техніки, вибухи тощо) впливають не лише на появу страху, а й можуть викликати відчуття болю. Тому рекомендуємо використовувати беруші, навушники або звукоізоляційні шоломи
Метод "візуальний розклад"
Мета - допомогти дитині структурувати своє дозвілля, підготувати її до майбутніх змін, визначити кількість завдань, які дитина повинна виконати. Візуальний розклад (ВР) складається з серії послідовних зображень, фотографій, слів або чисел, що відображають етапи подій протягом певного часового відрізку.
Дитині одночасно демонструються усі зображення картки із зображеннями (або роздруковані, або завантажені у галерею телефону) того, що зараз буде відбуватися, або що потрібно зробити. Дається інструкція "спочатку.... потім..."
Проконтролюйте, щоб дитина спочатку сфокосувала свій погляд на зображеннях, бажано, щоб дитина (можна із фізичною допомогою дорослого) вказівним жестом показала та озвучила що спочатку що потім.
Що робити дитині, щоб відчувати стабільність
Дітям важливі:
Протокол під час стресу:
Що робити, коли довелося бігти в укриття з дитиною:
Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни
Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.
Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.
Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).
Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.
Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.
Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.
Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.
Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.
Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.
Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.
Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.
Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.
Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції пригнічують неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).
2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ
Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.
3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”
Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.
Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок.
4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ
Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).
Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.
5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ
Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.
Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:
6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ
Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.
7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ
8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ
Психологиня Світлана Ройз пише, що
необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.
9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.
Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.
Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.
10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ
Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.
Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому
дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути
Рекомендації батькам та педагогам
«Як говорити з дітьми про війну?
Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити!»
Дати дитині відчуття безпеки
Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.
Терпляче відповідати на ті самі питання знову
Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.
Давати тілесний контакт
У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони.
Підготуватися до розмови
Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Відповідати лише на питання, які ставить дитина
Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.
Проговорювати рутинні речі
Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.
Нагадати, хто є поруч з дитиною
Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.
Показати згуртованість солдат
Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.
Дозволити почуття
Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.
Емоційний стан важливіший за слова
Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.